Головна

Шлях до офіційного проголошення блаженного Йосафата Кунцевича святим. З нагоди 150-ліття канонізації ‒ 1867-2017

Святий Йосафат зізнався своєму другові отцю Геннадію Хмельницькому, що одного разу, будучи ще малим хлопцем, зайшов з мамою до церкви святої Параскевії у рідному місті Володимирі на Волині. І коли мама пояснювала йому, що на хресті Ісус Христос, Син Божий, який спасіння нашого ради дав себе розіп’ясти, він відчув, як божественна іскра Божої благодаті глибоко запала в його серце. Відтоді розпочався його шлях до святості ‒ він постійно бажав бути близько Ісуса.

 

Згодом Іван ‒ таке було його хресне ім’я ‒ переїхав, виконуючи волю батька, до Вільна (тепер Вільнюса) вчитися на купця. По кількох роках він вступив там до зовсім занепалого на той час монастиря Пресвятої Тройці (1604 р.) і при постригу в ченці отримав ім’я Йосафат. Своїм побожним життям він притягнув до монастиря нові покликання, між якими був римський богослов Іван Велямин Рутський, який, ставши ченцем, отримав ім’я Йосиф і невдовзі був рукоположений на священика. Від 1607 року вони разом (Кунцевич і Рутський) взялися за виховання нового покоління монахів. У 1617 році, коли було вже п’ять відновлених монастирів і майже 80 ченців, Йосиф Рутський, вже як Київський митрополит ‒ від 1613 року, ‒ скликав до своєї резиденції у селі Новгородовичі Генеральну капітулу цих монастирів. Присутні на ній єпископи і ченці заснували Чин, який існує донині і офіційно називається «Василіянський Чин Святого Йосафата», тому цього року він святкує 400-річчя свого існування.

Під час василіянської капітули (1617 р.) митрополит Йосиф вручив Йосафатові, тоді вже Віленському архимандритові, грамоту призначення на єпископа‒помічника для розлогої Полоцької єпархії, а наступного року, після смерті архієпископа Гедеона, він став Полоцьким архієпископом. Йосафат розгорнув жваву душпастирську та екуменічну діяльність до тієї міри, що противники з’єднання з Римом, яке було проголошене в Бересті 1596 року, вирішили його вбити. Ця кривава трагедія довершилась у м. Вітебську 12 листопада 1623 року, коли архієпископ Йосафат приготовлявся до служіння Божественної Літургії. Після закінчення Утрені йому бойовою сокирою розсікли голову, а потім мертвого витягнули на подвір’я, де ще довго над його тілом юрба знущалася. Убивці, щоб уникнути покарання від цивільної влади за цей злочин, затопили тіло владики в дуже глибокому місці ріки Двіни. Але все одно тіло було віднайдене. Урочистий похорон архієпископа-мученика відбувся щойно 28 січня 1625 р. в м. Полоцьку.

Відтоді почали діятися чудесні оздоровлення і переміни у свідомості тих, які кричали «Убий душехвата! ». Між іншим, дивним було навернення тих, які не прийняли унії з Римом, між ними Йосафатового суперника, полоцького архієпископа, Мелетія Смотрицького. Невдовзі після цих подій, у 1627 році, він склав католицьку ісповідь віри. Про нього митрополит Рутський писав до Риму 10 липня 1627 року: «Я нікому іншому не приписую цього навернення, як тільки крові слуги Божого Йосафата, i, разом із голосом народу, приписую його смерть єпископові Мелетієві, як головній причині».

Як тільки папа Урбан VІІІ дізнався про мученицьку смерть Йосафата, негайно наказав розпочати беатифікаційний процес. Після довгого вивчення справи цей же папа 16 травня 1643 року проголосив Йосафата Блаженним і дозволив правити службу на його честь у Київській митрополії та всім ченцям Чину святого Василія, де б вони не жили.

Культ Блаженного досить швидко поширювався, але вже в 1705 р., коли московське військо вступило на білоруські землі, його мощі довелось таємно вивезти з Полоцька. Нова влада почала нищити все те, що мало зв’язок з Йосафатом і його вшануванням. Досить відомою є подія, коли цар Петро І зайшов п’яний до катедрального собору св. Софії в Полоцьку і дуже його розлютила ікона Йосафата. Тоді він почав шукати за його мощами, а як дізнався, що їх вивезено, оскаженів. Відчинивши кивот, розкинув Найсвятіші Тайни і проколов мечем о. Теофана Кобильчинського, який кинувся їх збирати. Трьох інших василіян цар наказав мучити всю ніч, бо хотів довідатися, де мощі Йосафата. Коли нічого не довідався, наказав їх повісити, а тіла спалити, щоб вірні їх не вшановували як мучеників.

Вшанування Йосафата ще більше поглибилося після Замойського собору (1720 р.), який постановив його вшановувати 16 вересня (27 ‒ за новим стилем), а в 1737 р. вийшла в Почаєві перша служба Блаженному Йосафатові для церковного вжитку в «річній Мінеї». Однак цей культ Блаженного тривав недовго, бо від першого поділу Польщі в 1772 р. Росія почала помалу ліквідовувати Унійну церкву, а Австрія, внаслідок йосифінських реформ, зменшила кількість обов’язкових церковних свят, скасувавши також свято Блаженного Йосафата.

Вселенська прослава Блаженного Йосафата  ‒  29 червня 1867 р. Після 218 років від проголошення Йосафата Блаженним ієромонах Теодор Тоскані, з василіянського монастиря у м. Ґроттаферрата біля Рима (Італія), зацікавився у 1861 році питанням, чому його досі не проголосили святим. Він порушив це питання у Конгрегації Обрядів, яка тоді такими справами займалася, наголошуючи на тому, що всі документи готові та що папа Урбан VІІІ, проголошуючи в 1643 році Йосафата Блаженним, зазначив, що канонізацію можна розпочати будь-коли. У 1863 р., після польського Січневого повстання, цією справою починають цікавитися польські емігранти в західній Європі, щоб через проголошення Йосафата святим звернути увагу на важкі обставини московської окупації Польщі. Негайно почувся спротив, нібито Рим ставиться вороже до Росії і до православ’я, бо сприяє польським повстанцям. Тоді папа Пій ІХ взяв все у свої руки, призначив Вікарія міста Рима кардинала Костянтина Патріці відповідальним за цю справу, а йому на допомогу призначив постуляторами Миколу Контієрі, ґроттаферратського ігумена, і Михайла Домбровського, колишнього протоігумена василіянської Холмської провінції, який після її скасування владою царської Росії жив у Римі.

Коли 8 січня 1865 р. Конгрегація Обрядів вирішила, що можна приступити до проголошення Йосафата Кунцевича святим, російська пропаганда пустила в обіг давнє звинувачення Йосафата у так званій його «жорстокості». Ця атака преси викликала тривогу в Римі і справу знову відклали. За той час василіянин Микола Контієрі, венедиктинець Альфонс Ґепен та єзуїт Іван Мартинов довели безпідставність та фальшивість цих звинувачень, публікуючи свої статті у паризькому журналі «Ле Монд». Щойно тоді справа просунулась уперед і 2-го травня 1865 р. папа Пій ІХ, який прибув до Грецької колегії з нагоди празника св. Атанасія, доручив прочитати тут після Божественної Літургії відповідний декрет і виголосив проповідь, згадуючи особу і подвиг Блаженного Йосафата.

Зараз же після цього почалось приготування до канонізації. Покликано на третього постулятора єпископа Йосифа Сембратовича, пізнішого Львівського митрополита (1870—1882), який жив на той час у Римі; почали виготовляти до цього торжества ікони Йосафата; з Польщі отримано частину мощей Блаженного, а василіянин Микола Контієрі, на молитві і пості, за сім місяців часу написав його життєпис італійською мовою під заголовком: “Vita di S. Giosafat, arcivescovo e martire ruteno dell’Ordine di S. Basilio il Grande, scritta da D. Nicola Contieri, monaco dello stesso Ordine”.

Коли все було готове, 29 червня 1867 р., у празник святих Апостолів Петра і Павла з нагоди 1800-ліття їхнього мучеництва, за участю 500 єпископів і незліченних вірних, папа Пій ІХ перше проголосив Блаженного Йосафата Святим Вселенської Церкви разом з 24 іншими, а потім відслужив Літургія. Урочисту грамоту канонізації під заголовком «Блискуче світило Східної Церкви» 6 липня цього ж року підписали всі кардинали.

Проголошення Йосафата Святим розширило його культ на всю Католицьку Церкву, і сьогодні його вшановують різні народи. Він є не тільки українським, польським чи білоруським святим, але вселенським, і день його мученицької смерті 12 листопада (за юліанським ‒ 25) є днем його вшанування.

Використана література: Соловій М. і Великий А., Святий Йосафат Кунцевич, його життя і доба (Торонто 1967); Записки ЧСВВ, том 6 (Рим 1967). Великий А., З Літопису християнської України, том 8-й (Рим 1976).

Ієромонах Порфирій Підручний, ЧСВВ

© Християнський часопис українців в Італії «До Світла»
(квітень-травень 2017)

Подано за публікацією на сайті news.ugcc.ua

Наша адреса

Монастир Преображення ГНІХ
с. Гошів
Долинський р-н.
Івано-Франківська обл.

 

 

 

 

Наш банер

baner

Зараз на сайті

На сайті 39 гостей та відсутні користувачі

Як доїхати