Головна

Послання на Великий піст 2017 року Протоархимандрита Василіянського Чину Святого Йосафата о. Ґенезія Віомара

Вступімо радісно в цю благодатну пору стриманості...
(Сідальний першого понеділка Посту)

Високопреподобні Отці і Преподобні Брати у Василіянському Чині!

Перед початком Великого посту звертаюся до Вас, щоб заохотити до ще більшої ревності в його проведенні, а також, – у цей ювілейний рік 400-ліття Чину, – до застанови про наше минуле, осмислення часу, в якому живемо, і впевненого та водночас обґрунтованого будування нашого майбутнього.

Цей сорокаденний піст готує нас до пережиття в дусі Божому пам’яті Христових страждань і славного Його воскресіння. Якраз воскресіння Ісуса Христа є тією подією, яка надає смисл усім нашим зусиллям у служінні Богові, а також виявляє в повноті зміст християнської надії. Адже Бог «спас нас не ради діл справедливості, які ми були зробили, але із свого милосердя,... щоб ми, оправдані його благодаттю, стали згідно з надією спадкоємцями життя вічного» (Тит 3,5.7).

У воскресінні Ісуса Христа бачимо його перемогу над гріхом і смертю, а водночас нашу разом із ним перемогу, якої ми стали учасниками завдяки Божому милосердному задумові. Ми й обрали цей спосіб життя у чернечій спільноті, щоб бути з Ісусом Христом у його земній проповіді Євангелія, у його витривалій і повній синівського довіря молитві до Отця, в його милосердному служінні знедоленим, у його стражданнях, зневагах і несенні хреста (пор. Іван Павло ІІ, Богопосвячене життя, 32), – щоб удостоїтися перебування з ним у Небесному Царстві, яке Бог обіцяв тим, що його люблять (Рим. 8,28; 1 Кор. 2,9).

Розпочинаючи цей Великий піст, намагаймося поставити собі конкретну мету, бо тільки той, хто має конкретну мету, може щось осягнути в житті. Вимоги зовнішнього посту окреслює загальне церковне право та партикулярне право помісних Церков, у яких діє наш Чин, а також статут нашого Чину і правильники Провінцій, а для практикування більш строгих форм стриманості чернець повинен отримати благословення свого настоятеля або духовного провідника. Однак вимоги духовної стриманості – це розлоге поле духовної боротьби, справжнє місце здобування чеснот. Зовнішня стриманість – від страв, від розваг – є допомогою для духовного зростання, але зосередження тільки на ній – це ще не той піст, який любить Господь (Іс. 58,4-12).

Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви, до якої належить більшість ченців нашого Чину, у своєму посланні від 27 жовтня 2016 року «Служіння ближньому – дияконія в житті УГКЦ» звернув увагу на дуже важливе питання: соціальне служіння Церкви. Це послання може бути корисним і для наших отців і братів з інших греко-католицьких Церков і єпархій. Наш отець святий Василій Великий, обґрунтовуючи вищість спільнотного життя від життя анахоретів, наголошував, що в самотньому житті практично неможливо виконати заповідь любові ближнього, у той час як спільнотне життя створює для виконання цієї заповіді багато різних нагод, тому саме воно є полем духовної боротьби і відповідає духові Євангелія (Ширші правила, 7,4).

Наш Чин живе і діє в суспільстві, тому для нас не можуть бути байдужими ні ті процеси, які відбуваються в суспільному житті, ні те, чим живе на сьогоднішній день Церква. Тож завдання дияконії, участі в харитативній діяльності Церкви, є частково і нашим завданням, мірою наших можливостей і обставин, з дотриманням церковних та державних законів і збереженням внутрішнього правопорядку наших спільнот.

Я пропоную, щоб час цього Посту, періоду молитви і стриманості, був присвячений, зокрема, розпізнанню та тверезій оцінці, яким чином і якою мірою ми, як спільнота, можемо і повинні брати участь у харитативній діяльності Церков, у якій діють наші монастирі, а також до конкретних кроків у цій ділянці служіння.

Щоб проаналізувати, яке місце займає та чи інша діяльність у нашому особистому чи спільнотному житті, вистачить порахувати: скільки часу на місяць ми присвячували цій діяльності, скільки зусиль ми приклали для цього, скільки коштів витратили, скількох людей цьому навчили, скількох осіб з’єднали як співпрацівників, який результат осягнули? Я певний, що далеко не всі можливості ми використали, щоб могти вважати успішним наше соціальне служіння. Можливо, така молитва про Божі дари і твереза оцінка під час цього Посту допоможе нам, – як особам, так і спільноті, – ставати щораз кращим знаряддям у Божих руках, щоб нести не тільки Добру Новину про вічні цінності, але і про присутність Бога у земному житті конкретних людей і суспільства.

Інша справа, на яку хотів би звернути увагу, – це дбайливість у використанні Божих дарів. Кожна річ, яку використовуємо в житті і служінні, – не тільки наша. Те, що дане нам природою, – Божий дар, те, що зроблене людськими руками, як будівлі, майно, знаряддя праці, інші речі, – це ще і наслідок творчого генію і праці наших попередників і сучасників, а також, у більшості, походить із щедрих пожертв добродіїв і жертводавців. Тому ми відповідальні перед Богом і перед ними за те, як використовуємо майно і речі, зокрема історичну спадщину, якої ми не є власниками, а розпорядниками і, в багатьох випадках, кураторами. Вистачить звичайного іспиту сумління, щоб перевірити, добросовісно чи недобросовісно ми підходимо до цього важливого обов’язку дбайливого використання Божих дарів. А то часом, дотримуючись обіту убозтва і відмовляючи собі в багатьох дрібних речах, люди вміють викинути на сміття предмети неабиякої історичної цінності або знищити навколишнє середовище необдуманим господарюванням. Сучасне суспільство стає щораз більш уважним до питань екології та збереження історичної спадщини, наші ж монастирі і церкви – це, в багатьох випадках, справжні шедеври архітектури і мистецтва свого часу, а сади й монастирські подвір’я – нерідко об’єкти історичного значення.

Час Посту – це також час молитви за тих, які упокоїлися в Господі. Заносячи молитву за покійних, не можемо забути всіх тих наших попередників у чернечому подвизі, які протягом чотирьох століть існування зреформованого Василіянського Чину служили Богові як його члени: митрополитів, єпископів, отців і братів. Їх чернеча посвята, праця, молитва були не тільки запорукою існування Чину і тривання його упродовж століть, але і спонукою для нас обрати цей спосіб життя, як буде такою спонукою і для наступних поколінь василіян. Можемо із впевненістю молитися до Господа, як це ми і робимо вже, про прославу декого з них, які померли в опінії святості: митрополитів Йосифа Рутського та Андрея Шептицького, отця Єремії Ломницького, василіян — ісповідників віри ХХ століття.

Не меншої вдячності і молитовної пам’яті заслуговують фундатори і жертводавці наших монастирів і церков, наші співпрацівники і добродії усіх часів, – від заснування Чину – аж до наших днів, – які спочили в Господі.

Нехай звернення до нашої чотирьохсотлітньої історії, неупереджена і твереза оцінка тих Божих дарів, які ми отримали, і здобутків наших попередників, яких ми є спадкоємцями, допоможе нам пережити радісний і благословенний час Великого посту. Цей період літургійного року, в якому готуємо себе молитвою, постом і стриманістю до тижня Христових страждань і світлого празника Христового Воскресіння, нехай допоможе нам правильно оцінити наш теперішній стан, наші можливості і визначити завдання на майбутнє, у світлі Божого слова і внаслідок щирої та покірної молитви.

Нехай Пресвята Богородиця, Покровителька нашого Чину, яка є для всіх прикладом відданого служіння Богові, буде нам провідницею в цей благословенний час Великого посту в духовному подорожуванні до празника Христового Воскресіння.

о. Ґенезій Віомар,  ЧСВВ
Протоархимандрит

Рим, субота сиропусного тижня
25 лютого 2017 р.Б.

за матеріалами: www.osbm.info

Наша адреса

Монастир Преображення ГНІХ
с. Гошів
Долинський р-н.
Івано-Франківська обл.

 

 

 

 

Наш банер

baner

Зараз на сайті

На сайті 100 гостей та відсутні користувачі

Як доїхати