15.7 C
New York
26 Вересня, 2021
З життя Церкви

Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Матері Божої Неустанної Помочі

Посвячуємо наш Чорноморський флот під покров неустанної помочі Пречистої Діви Марії. Передаємо також ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Цей акт ми здійснимо, коли Господь приведе нас на берег моря, як колись Христос прийшов на берег Галилейського моря кликати своїх перших учнів…

Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому Євангелії Матей змальовує нам обличчя Бога як Творця, який кличе перших апостолів.

Слово «покликання» сьогодні багатьом людям не до кінця зрозуміле. У деяких сучасних словниках української мови воно взагалі відсутнє. Вважається, що це церковний термін.

Тож ким є Бог, який кличе? До чого Він покликає своє створіння? Яку мету ставить перед людиною? Господь Бог кличе людину до себе і за собою. Якщо заглибимося у книги Священного Писання, насамперед побачимо в них Бога-Творця, який викликає все, що існує, від небуття до буття. Навіть сам акт створення є моментом покликання, у якому Творець кличе до повноти життя. У грецькому розумінні поняття «космос» походить від дієслова «космео», що в перекладі українською мовою означає «впорядковувати», «надавати гармонію» чи «прикрашати». Звідси слово «косметика», яке близьке сучасній людині. Бог, як Творець, викликає людину і все своє створіння з хаосу та невпорядкованого замішання до гармонії і краси, а остаточно до повноти життя.

Ми бачимо ще один момент, коли Творець кличе людину від гріха до праведного життя. Згадаймо історію Адама, який, згрішивши, відразу ховається від Бога. А Господь приходить, шукає за ним і кличе до себе, кажучи: «Адаме, де ти?» (пор. Бут. 3, 9). Всевишній викликає його з темряви гріховної, як каже наша Божественна Літургія.

Ще один момент фундаментального і глибокого покликання бачимо в подіях старозавітної пасхи, коли Господь кличе свій народ від рабства до свободи. Це покликання є, по-суті, визволенням. Творець кличе раба, який перебуває в пригніченому, розбитому стані, стати сином чи донькою Бога. Властиво, стати Божим сином – це перше покликання Господа, яке Він скерував до свого народу. У пасхальному таїнстві Ісуса Христа, у змісті Пасхи Нового Завіту, Господь викликає, виводить людину з глибин аду, переводить її від смерті до життя. Про це ми співаємо у воскресних тропарях та стихирах нашої Літургії: «Бо ввійшов Цар слави – Христос, кажучи в’язням: «Виходьте!» – а тим, що в темноті: «З’явіться!» (Воскресна стихира, 5 глас).

Саме покликання є чимось, що Господь звертає до нас: усього народу, Церкви і  кожної людини зокрема – як певне життєве завдання. Минулої неділі ми говорили про покликання всіх до святості. Господь кличе людину розділити з Ним, Богом і Творцем, небесну славу. Він кличе до себе, до своєї святості, до Небесного Царства, яке Він підготував людині. Ми чуємо в притчі про бенкет, як господар підготував обід і посилає запрошення: «Ось я обід мій зготував: зарізано волів та підгодовану худобу все готове, ідіть на весілля» (Мт. 22, 4).

Сьогодні ми бачимо, як Христос покликає своїх учнів бути співучасниками Його місії. Він, Син Божий, прийшов на землю і став людиною для того, щоб кликати людину від темряви гріха до святості Божого життя та справедливості, від смерті до життя. Христос покликає апостолів, щоб вони були учасниками Його місії і завдання спасіння людини, щоб звершували у своєму земному житті те, що хоче здійснити для свого створіння Господь Бог. Чуємо, що вперше Він покликав апостолів над морем, яке є образом первісного хаосу, звідки прагне перевести кожну людину до гармонії, краси і святості. Спаситель каже до апостолів: «Ідіть за Мною, Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Це означає, що з цього моменту апостоли будуть кликати людей до повноти життя в Христі від імені Бога.

Ми часто намагаємося розпізнати своє покликання. Створюється враження, що Господь нас кличе, до нас говорить, але ми цього не чуємо. «На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите» (Мт. 13,14). Людина хоче розпізнати своє покликання, бо шукає змісту життя.

Деколи покликання передбачає – зокрема, коли йдеться про розрізнення між покликанням до богопосвяченого життя, священства, подружжя чи до певного фаху – набір талантів, якими Господь обдарував людину. Тобто фундаментом покликання є здібності, які має особа. Наприклад, музикант без слуху не може бути покликаним стати скрипалем, піаністом чи композитором. Бог дає людям різні таланти і кличе їх у собі розвивати. Земна місія, чи професія, особи завжди базується на певному дарі, який Господь їй дав. Зробити у своєму житті Божий дар плідним і діяльним, «вивільнити» всю його енергію та силу означає жити за покликанням, бути щасливим і звершити своє життєве завдання.

Тож коли ми прагнемо зрозуміти, до чого нас кличе Бог, свята Церква запрошує нас розпізнати дари, які кожен із нас носить у своєму серці. Найбільший дар і найглибше покликання, яке може отримати кожна людина, – це бути християнином. Отці перших століть говорили, що кожна душа є християнською, незалежно від того, знає вона про це чи ні. Бо бути християнином – це бути причасником творчої дії Бога-Творця і відкритися на спасіння, яке Господь мені дарує і до якого мене кличе. Кожна людина покликана прийняти Таїнство Хрещення і віднайти у собі дар бути сином або донькою Бога.

Сам Господь Бог для кожного з нас підготував дуже високу мету. Ми часом чуємо про це завдання як про покликання відплисти на глибину. І деколи лякаємося, коли відкриваємо для себе, до чого Він нас посилає. Народна мудрість вчить: якщо вважаємо, що та мета занадто висока, слід змінювати засоби, якими можна її осягнути. Проте Господь Бог, даючи покликання, завжди наділяє нас способами і засобами для того, щоб нас підтримати. Навіть якщо те покликання є понад наші людські можливості, ми можемо осягнути його завдяки силі та благодаті Святого Духа.

Ми сьогодні святкуємо свято Матері Божої Неустанної Помочі. Це свято не є якоїсь однієї ікони. Адже ми маємо багато різних ікон, які можемо назвати неустанною поміччю Пречистої Діви Марії. Отці редемптористи мають ікону, яка так і називається – Матері Божої Неустанної Помочі. Вони отримали її як завдання нести у світ. Отці салезіани мають Матір Божу Помічницю Християн, яку вони прославляють як в іконі, так і в окремій статуї. Недавно ми коронували ікону «Надія безнадійних» у Чернівцях, здавна славиться ікона «Усіх скорботних радість» тощо.

Сьогодні святкуємо насамперед неустанне чування Матері над своїми дітьми. Як мама постійно відчуває, що відбувається з її дитиною, і за потреби біжить, лине до неї зі своєю допомогою, бо прагне, щоб ця дитина росла, розвивалася і була щасливою, тобто осягнула свою мету, звершила своє покликання, так само Мати Божа неустанно чуває над кожним із нас.

Тому в цьому святі ми вшановуємо неустанне піклування Пречистої Діви Марії про Божий народ, про кожну віруючу особу. Ми часто втомлюємося і припиняємо шукати допомоги. Деколи цього не дозволяє нам робити наша гордість. Як часто ми соромимося сказати, що чогось не розуміємо, не знаємо, не вміємо, і боїмося просити допомоги! Як часто нам опускаються руки і ми більше не хочемо докладати зусиль до того, щоб здійснити завдання, яке нам дає Господь Бог!

Проте Матір Божа ніколи не втомлюється. Її опіка, допомога і чування над нами сьогодні урочисто визнається нашою Церквою як неустанна поміч, яка ніколи не припиняється і не змучується! Однак ми ніколи не повинні втомлювалися і  переставали волати, просити про допомогу, щоб здійснити своє земне покликання,  а відтак щоб почути голос Божий, який промовляє і кличе нас від смерті до життя, від гріховної темряви до святості, до участі в Його ділі спасіння, що ним Він хоче врятувати від вічної смерті і муки кожну людину.

За цікавим збігом обставин, у першу неділю липня, коли маємо свято Неустанної помочі Пречистої Діви Марії стосовно людини, Україна відзначає День Військово-морського флоту. Проте це тільки в людини є збіг обставин, а в Господа Бога – це провидіння, неустанне піклування про своє творіння!

Ми сьогодні хочемо урочисто посвятити наш Військово-морський флот неустанній помочі Діви Марії. Історія про ікону Матері Божої Неустанної Помочі походить із Криту. Купець-мореплавець викрав її з храму і, як трофей, привіз до Риму, але потім зрозумів, що Божу благодать неможливо вкрасти чи присвоїти.

Таким чином, ця ікона стає сьогодні визвольним голосом Бога, що кличе до кожної людини. Прагнемо, щоб неустанна поміч, зокрема Божої Матері, на морях і океанах чувала над нашими моряками та над усіма тими, які на морі охороняють кордони нашої незалежної Держави.

Посвячуємо наш Чорноморський флот під покров неустанної помочі Пречистої Діви Марії. Передаємо також ікону Матері Божої Неустанної Помочі. Цей акт ми здійснимо, коли Господь приведе нас на берег моря, як колись Христос прийшов на берег Галилейського моря кликати своїх перших учнів.

Звершуємо посвяту і молитву, щоб Пречиста Діва Марія своєю неустанною поміччю чувала над нашими хлопцями і над нашим народом, бо «ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла, чи у горях, чи в недолі цього земного життя» (З церковної пісні «Там, де в небі»). Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Related posts

Блаженніший Святослав: «Коронавірус – це серйозно і надовго. І поки не знайшли ліки, єдиним захистом є плекання правил гігієни»

admin

Папа Римський у Великодньому посланні згадав про Україну

admin

Глава УГКЦ до Дня пам’яті жертв Голодомору: «Українці мають особливу місію – сказати собі і світові: ніколи більше!». ВІДЕО

admin