15.5 C
New York
20 Жовтня, 2021
З життя Церкви

Папа Франциск: кожна криза подає нам урок

«Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього», – так називається книга-інтерв’ю Папи Франциска та журналіста Остена Айверея, про яку ми вже анонсували і яка побачить світ у грудні цього року. У ній Святіший Отець ділиться своїми думками над сьогоднішньою кризовою ситуацією пандемії та іншими викликами нашого часу.

Вже місяцями наш світ блукає в лабіринті, він, немовби, ув’язнений у лабіринті пандемії. Це справжній жах. Стан постійної кризи, яка, все ж таки, не дозволяє нам залишатись бездіяльними, незважаючи на присутній в кожному лабіринті ризик натрапити на глухий кут. Цей образ, почерпнутий від одного з улюблений авторів Папи, аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса, допоміг Святішому Отцеві вказати на сьогоднішню глобальну ситуацію у світі та запропонувати можливий вихід із неї. Найгірше, що може трапитись із людством у такий час, – це вдивлятись у дзеркало, кружляючи довкола і не маючи нагоди вибратись. Однак, можливість виходу існує і вона лише одна: залишити культуру “селфі” та вийти на зустріч іншим людям, які здатні допомогти нам віднайти цей вихід.

Час правди і момент випробування

У своїй книжці Папа Франциск бачить актуальний стан як час правди і момент випробування. Як він неодноразово підкреслює при різних нагодах, з кризи ми ніколи не виходимо такі самі, як були до неї. Криза коронавірусу видається єдиною, адже завдає удару більшій частині людства. Однак, вона є особливою лише через те, що її дуже добре видно на глобальному рівні. В наш час існують також й інші жахливі кризи, не менш страшні, ніж актуальний вірус. Але, дуже часто, вони нам здаються далекими, тому ми поводимось так, немов би вони взагалі нас не стосуються. Мова йде про численні війни, про торгівлю зброєю, сотні тисяч мігрантів та біженців, голод, колосальні кліматичні зміни.ЧИТАЙ ТАКОЖ23/11/2020

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Доступ до храмів держава має забезпечити так само, як забезпечує доступ до відкритих аптек”, – Глава УГКЦ

Єпископ Риму закликає поглянути на світ, але, при цьому, призадуматись над особистим життям. Він пригадує про “три ситуації Covid” із своєї особистої історії: хворобу легень у серпні 1957 р., коли він навчався на другому році у семінарії, в 1989 р., коли йому довелось пережити Covid вигнання, в тому сенсі, що йому довелось пережити добровільний «вихід» з причини навчання, та той «особливий карантин», – 1 рік, 10 місяців та 13 днів, – проведені на початку 90-х років в одній із єзуїтських резиденцій у Кордобі згідно із розпорядженням настоятелів. Дивним є те, що під час тієї третьої ізоляції, Господь натхнув його до прочитання 37 томів Історії Пап Людвіґа фон Пастора. Після прочитання тих текстів усе те, що сьогодні може трапитись у Римській Курії вже не видається аж таким дивним. Отож, цей карантин став у пригоді Папі Францискові для його сьогоднішнього служіння на Престолі Апостола Петра. Тому, кожна криза подає нам урок, який необхідно прийняти.

Аборт та цілісна екологія

У книзі з новою силою повертаються теми понтифікату Папи Франциска: екологія, аборт та захист людського життя. Глава Католицької Церкви пише: «Я заявив, що екологічне навернення є необхідним не тільки для того, аби запобігти знищенню природи людством, але також й для того, щоб не допустити його самознищення. І я звернувся із закликом на користь “цілісної екології”, екології, яка виходить далеко за межі піклування про природу; мова йде про повагу одні до одних як до створінь Бога, Який нас любить, з усім наслідками, які з цього випливають».

Іншими словами, як пояснює Єпископ Риму, якщо хтось вважає, що аборт, евтаназія і кара смерті є прийнятними, то йому буде дуже складно перейматись питаннями забруднення річок чи знищення лісів. І навпаки. Хоча й сьогодні існує чимало людей, які переконують, що ці питання стосуються різних моральних сфер, однак, прийняття і бажання вирішити проблеми однієї сфери і занедбання питань іншої свідчить про брак цілісності та є причиною того, чому ми перебуваємо саме у сьогоднішній ситуації. Вселенський Архієрей чітко зазначає, що ми сьогодні не можемо мовчати перед феноменом 30-40 мільйонів ненароджених дітей, яких щороку абортують. Сумно констатувати, що в багатьох країнах, які вважаються розвиненими, в наш час вбивають ненароджених дітей у лоні матері через те, що вони є небажаними або можуть народитись хворими. Цей сумний феномен нашого часу вказує на присутність неодарвіністичної ідеології, якою позначене індивідуалістичне суспільство, згідно із якою виживає сильніший.

Синоди та синодальність

Аналіз Святішого Отця прямує дедалі глибше і зупиняється на необхідності “синодальної перспективи”, що потрібна не лише Церкві. «Зараз наш світ має нагальну потребу в цій синодальній перспективі. Замість того, щоб шукати конфронтації шляхом оголошення війни, в якій кожна сторона сподівається перемогти іншу, нам потрібні процеси, які дозволять виявляти, вислуховувати та цінувати відмінності таким чином, щоб прямувати разом, не потребуючи нікого знищувати», – пише Папа, наголошуючи, що мова йде про складний процес, проте, ми сьогодні маємо чимало позитивних прикладів такого підходу.

В цьому контексті Вселенський Архієрей зупиняється також на трьох Синодах, які відбулись у 2014-2015 рр. (на тему сім’ї), у 2018 р. (на тему молоді) та у 2019 р. (на тему Амазонії). Він підкреслює, що існує спокуса вважати Синод, свого роду, парламентом, де дозволена “політична суперечка”, де для того, аби керувати, необхідно подолати іншого, який відстоює відмінну позицію. Однак, Синод – це місце спільнотного розпізнавання. І хоча під час вищезгаданих Синодів були присутні спроби подібних маніпуляцій, зокрема, бажання виокремити якусь одну конкретну тему для дискусії і за всяку ціну відстоювати єдино правильну позицію у цьому питанні, проте, Святий Дух покерував так, що Синодальні Отці зуміли передати автентичне вчення Церкви щодо піднятих тем.

Церква народу та праця

Роздуми Папи над Церквою та народами Амазонії розпочинаються загальними думками про Церкву народу та гідність праці. «Бути християнином означає знати, що ти є частиною народу, Божого Народу, вираженого в різних націях і культурах, але який виходить за межі раси та мови», – наголошує Єпископ Риму, зазначаючи, що Божий Народ є понаднаціональною спільнотою, що перебуває на служінні формуванню ідентичністьокремих націй. «Але, якщо Церква має особливі завдання у кризові моменти, то ними є, власне, нагадувати народові про його душу, його необхідність поважати загальне благо». З цієї причини, як підкреслює Папа, християнин повинен захищати права та свободи окремих людей, але, водночас, не має права бути індивідуалістом. Християнин покликаний любити і служити своїй країні в дусі патріотизму, а не націоналізму.

Також і тема гідності праці не є для Святішого Отця чужою. Він пише: «Яке майбутнє нас чекає, коли 40-50% молоді буде без праці, як це вже стається в деяких країнах?». Па наголошує, що праця не є лише засобом заробляти гроші, але також, аби самовиразитись та брати участь у побудові спільного блага. Також, сьогодні необхідно змінити наш підхід до праці, мовляв, робота, яка не приносить фінансової користі, – як для прикладу труди матері у домі, волонтерське служіння, тощо, – не є справжньою працею.

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ
Fabrizio Contessa – Радіо Ватикан

Related posts

Папа: Помилка життя – загубитися в тисячах речей і не помічати Бога

admin

Глава УГКЦ: «У нас крадуть Різдво, як у казці про Гаррі Поттера»

admin

Постанови Вісімдесят п’ятої сесії Синоду Єпископів КГВА

admin